Зібрання живописної колекції ХХ ст. у Національному художньому музеї України дозволяє значною мірою простежити розвиток українського мистецтва в цю, загалом, драматичну епоху, позначену великими історико-суспільними зламами і, насамперед, боротьбою за незалежність України. Колекція формувалася за різних обставин, тому на кожному історичному відтинку часу вона несла відбиток умов, що забезпечували процес збирання експонатів або унеможливлювали їх поповнення (варварські руйнації, військові розрухи, ідеологічні перепони, утиски цензури, фінансові труднощі і т.д.).
ХХ століття ввело в мистецьку свідомість принципово важливе поняття “українська національна школа живопису”, яке склало основу його найвищих досягнень і пробило стіну маргінальності, в якому він перебував довгий період. Живопис України виробив власні критерії мистецьких вартостей, які поповнили скарбницю людських пріоритетів у цій важливій сфері духовних надбань. З цих позицій простежується історія українського живопису упродовж усього драматичного періоду – від межі ХІХ – ХХ-го до ХХ –ХХІ-го століть – час, коли присутність українських креаторів на світових мистецьких форумах – від венеціанського бієнале до Сан-Пауло, паризьких і нью-йоркських вернісажів стала лічильником реальних здобутків сьогодення.
