До 1927 року якщо в центрі уваги українських письменників і з’являлася певна топографія місцевості, це була переважно сільська місцевість, або й зовсім цнотлива природа. Валер’ян Підмогильний натомість показує велике місто — Київ, куди з села переїжджає Степан Радченко. Протагоніст прагне засвоїти закони урбаністичного життя, ставши його частиною — на такому зрозумілому сюжеті автор будує інтелектуальну прозу, підіймаючи філософські питання двоїстості буття. Водночас це й своєрідний роман виховання, адже місто виховує героя, він тут поступово дорослішає (чи деградує?) — читачі відслідковують усі соціально-психологічні проблеми, що постають перед Степаном, поки він перероджується з приїжджого простака на місцевого інтелігента.
