Творчість майстра української поезії Володимира Коломійця добре відома шанувальникам красного письменства. До книги вибраного «Видива на дорозі», укладеної автором напередодні свого 70-річчя, входять його кращі вірші та поеми, видрукувані у збірках ‑ від першої «До серця людського» (1959) аж до збірки «Золотосинь», за яку автор був удостоєний звання лауреата Шевченківської премії 1993 року, а також деякі твори з інших подальших видань.
Міцно зв’язаний з народним ґрунтом, з рідною землею, автор цієї книги мовить про людину в контексті історії,‑ питаннями смислу людського життя перейнято чимало його поем та віршів. Прозираючи й розкриваючи через образне, запахуще Слово праглибину України, він водночас бере до серця її сучасні боління та сподівання.
Леонід Новиченко:
«Як більшості поетів його покоління, авторові цієї книги властива загострена чуйність до морально-етичних питань часу, які в його трактуванні набувають майже поспіль громадянського характеру. Про ненависть і зневагу до фальші, несправедливості, обману, дволичності ‑ про все те, що так пристрасно було висловлено в нашій поезії новітніх часів,‑ повним голосом говорить і В. Коломієць. Його мучать, як він пише в одному з віршів, «гідність, що милостині прохає, мужність, яку власна тінь жахає».
Іван Драч:
«Багато хто вдячний йому за перші і далеко не перші публікації, менше тих, хто вважає, що він не оцінив по-справжньому їхні творчі досягнення. Важко забрати справедливість і в перших, і в других. Та нас найперше цікавить його відмітний внесок у сучасну українську поезію, де без його творчого ужинку існувала б прогалина, яку нічим би було замінити. Може, це і є справжність митця ‑ вирізнятися отим неповторним і саме йому притаманним...».
Микола Ільницький:
«По-новому розкривається поет у низці віршів, в основу яких лягли епізоди дитинства, студентських та й пізніших років («Новели з повоєнного дитинства», «Валентина», «Пригода, що сталася з одним поетом», «Безіменні вбивці», «Биківня»...), про які раніше можна було розповісти ‑ та й то з осторогою ‑ хіба що у вузькому колі. Важливий уже сам собою отой своєрідний «літопис самовидця», коли можеш прилюдно висловити те, що тягарем лежало на душі, звільнення від підозріливості й страху, що ними, здається, було просякнуте все єство...».
