Чотирьох дочок коломийського священика зненацька після смерті батька захоплюють життєві обставини часів міжвоєнної Польщі. Ірина Вільде зробила суспільно-політичний зріз епохи, показавши дискурс ідеологій ХХ століття: від польського шовінізму до комуністичного підпілля. Критика роману поділилася надвоє: одні звинувачують його у трансляції радянщини, інші вважають, що авторці вдалося обійти цензуру й обвести владу навколо пальця. У будь-якому разі це приклад великої жіночої прози — із карколомними любовними лініями, складною плутаниною почуттів героїнь та характерними психологічними образами, що розгортаються в історичному контексті.
