Автор висвітлює історію найвідомішого у світі фестивалю мистецтв - Венеційської бієнале, у дзеркалі якої, у свою чергу, відбилася складна та суперечлива історія образотворчого мистецтва XX століття. З самого початку існування фестивалю українські митці були його найактивнішими учасниками - як на рівні приватної участі (Рєпін, Мурашко, Архипенко), так і у складі окремих угруповань (бойчукісти), і лише останні кілька років - у контексті національного представництва, часто викликаючи суперечки та захоплення. Історія власного мистецтва Бієнале відбувалася у діалектичному протистоянні-притягуванні з мистецтвом модернізму.
Книга - про взаємодію України й Заходу, про місце її талантів у світі та сприйняття їх світом, про парадокси визнання та прекрасну марнотність актуального. А також - про феномен виставки сучасного мистецтва як своєрідного свята, карнавалу геніїв і "голих королів".
