У дослідженні осмислюється питання генези й традиції хорового співу українців. Автор книги основну частину своєї праці відводить проблемі екології культури в умовах нівеляції духовних цінностей, коли доводиться виборювати національну своєрідність мистецтва, неповторність творчого самовияву носіїв традиції.
У праці запропоновано новий підхід до виявлення феномену українського хорового співу, що його автор виводить із специфіки усної обрядової культури, яка витворилася на теренах України ще в дохристиянську добу. Цей первинний характер українського хорового співу формує усі виконавські сфери хорової культури, в основі якої – регіональні пісенні традиції, які й нині живлять композиторську і виконавську творчість. Крім того, українська звичаєва традиція – дієвий чинник етнопедагогіки.
