Документальний роман українського і російського письменника Анатолія Кузнєцова, заснований на спогадах дитинства автора.
Роман складається з авторської передмови, вступної глави, та кількох десятків глав, об'єднаних у три частини. Перша частина розповідає про відступ з Києва радянських військ, катастрофи Південно-Західного фронту, перші дні окупації. Також у першу частину включена хроніка вибуху Хрещатика та Києво-Печерської Лаври і перших розстрілів євреїв у Бабиному Яру. У тексті помітні ворожі інтонації щодо Сталіна і проведеної ним передвоєнної політики — у розділі «Хто приніс ялинку» розповідається про оголошення Павла Постишева «ворогом народу», в главі «Горіли книги» — про спалення книг, автори яких оголошувалися «ворогами народу», у розділі «Піонерія» — про брехливість всієї системи виховання дітей в 1930-ті роки, в розділі «Людожери» розповідається про голод в Україні під час колективізації, в якій брав участь батько Кузнєцова.
У другій частині розповідається про життя в окупації у період 1941—1943 років, про масові вивезення українців і росіян до Німеччини на роботи, про спекуляції на ринках Києва, про підпільне виробництво ковбаси, яку виготовляли навіть з людського м'яса, про дії українських націоналістів, про долю колабораціоністських журналів «Українське слово» і «Литаври» та їхніх редакторів, про футболістів київського «Динамо», розстріляних у Бабиному Яру за те, що вони виграли у німецької команди.
У третій частині розповідається про звільнення України від нацистів, пр&о втечу поліцаїв і колабораціоністів з Києва, про битву за місто, про підпали, скоєних власівцями та німцями перед відступом, про викопування в Бабиному Яру тисяч трупів та їх спалювання нацистами з метою замітання слідів злочину, про відчайдушне повстання в концентраційному таборі Бабиного Яру, в результаті якого врятувалося 15 осіб. Також у третій частині піднімаються питання про увіковічення пам'яті Бабиного Яру в майбутньому, про забуття трагедії в сталінську добу, про подальшу долю учасників подій
