В цьому оповіданні йдеться про хлопчика Павлика, який живе з мамою і дідусем в шахтарському селищі. Хлопчик народився з химерним горбом. Неня у хлопця гарна і добра людина, а Господь покарав його, як вважає дід Антип, за батька-п’яницю. Павлик ріс нешвидко. «Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті з своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними. Лагідний, добрий, гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим – до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним. Павлик любив звірят, любив пташок і плакав, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам». Проте діти не вміли побачити його чудового, доброго серця, оцінити гарну пам’ять, вміння розповідати свої сни, ніби казку, і часто били його і знущалися.
