На кинуті їм в обличчя слова: «Жінкам не місце на війні» вони з особливою наполегливістю копатимуть два окопи замість одного, намотавши бинти на криваві мозолі. Випереджаючи хлопців на полігонах, лягатимуть під танки, набиватимуть синці, плестимуть маскхалати та сітки, виноситимуть з-під обстрілу поранених, іноді плакатимуть від болю і розпачу, та тільки тихцем, щоб ніхто не бачив, і тут же, витерши сльози, ставатимуть ще сильнішими, витривалішими, непереможеними. Кидаючи виклик війні, вони вітають життя!
