Історія, що трапилася з головною героїнею повісті Оленкою, не поодинока і в реальному житті. На останньому році навчання в школі дівчина опинилася у божевільні. Вона не пам’ятає, як туди потрапила. Пізніше автор розповість про трагедію, яка привела її до божевільні. Але спочатку вона розповідає більше про Оленку. У школі дівчина почувалася чужою і якоюсь несправжньою. Напевно її там сприймали такою, якою вона насправді не була, і це викликало її відчуження. Вона була завжди непомітною, байдужою до всього і вчилася погано. А все це не тому, що не було здібностей, а тому, що бракувало впевненості в собі та амбіцій. Оленка була надто сором’язлива і вразлива, завжди трималася осторонь від однокласників, гостро відчуваючи свою інакшість. Вона мала пристрасть розповідати собі вигадані самою ж казки і безтурботні історії, які допомагали їй забувати про якусь прикрість. А ще дівчину вабив загадковий продавець солодощів, який дивно розмовляв і дивно мовчав та власноруч випікав тістечка і годував ними птахів. У божевільні, куди вона потрапила, кожен перебував у своєму світі, який був цілком реальним та правдивим. Тут не було місця брехні, фальші та нещирості. Олена розуміла цей світ і їй не було зле. А коли юна дівчина опинилася за брамою божевільні, перед нею виникло багато дорослих запитань: що, коли вона не знайде там ні розуміння, ні любові, ні готовності допомогти? Чи лишиться вона відвойовувати своє місце під сонцем, чи повернеться – як птаха, яка завжди повертається із вирію, – туди, де її розуміли, де вона була потрібна?
