Мила Елізо! Пам’ятаєш, як ми читали ці казочки вголос, закутавшись у картату ковдру? Ти супилася, зітхала, морщила свого кирпатого носика, але найчастіше сміялася. Я їх писав для тебе, бо не мав відваги виповісти всього, що лежало на моєму бентежному серці. Тому переливав свої почуття в різні історії. У кожній із них ти знайдеш себе. Сподіваюся, що ця книжка коли-небудь потрапить тобі до рук, і ти згадаєш квітучий гай, опале листя, перший сніг чи свого сірого котика… Дякую тобі, що ти була. Дякую тобі, що ти є і будеш – у моєму неповторному баченні світу. Твій автор
