«Оповідач, що рівний Гомеру» — так називають сербського письменника Мілорада Павича (1929–2009), книжки якого заманюють читача в магічну гру, затіяну великим мудрецем, філософом, містифікатором. Його творам властива простота й одночасно багатовимірність текстів, віртуозна ексцентричність форми, що дозволяє вважати Павича одним із творців так званої «нелінійної прози» — прози ІІІ тисячоліття. Ця книжка не може не зацікавити читача, адже до неї увійшли історії, які поєднані однією дуже важливою темою, а саме любовно-еротичною (зрештою, назва книжки говорить сама за себе). В них реальність існує поряд з вигадкою, і чітко зрозуміти, де між ними проходить межа, виявляється подекуди досить нелегко. Як у більшості творів Павича, сюжети цих оповідей не можна окреслити тільки словами — завжди лишається щось таке, що можна лише відчути. І кожен це відчуває по-своєму. Адже письменник звертається до нашого ероса — власного, суспільного, загальнолюдського, а ця тема завжди буде хвилювати світ.
