Я пропоную вам мандрівку до прадавнього духу українців. …і це не «рожева» мандрівочка, це страшно. Полиште всі свої «поспішайла», візьміть дітей за руки: на вас чекає український зелений туризм з емоційними гірками. Ми разом пірнемо у глибину підсвідомості на рівень зв’язку з нашим корінням, відновимо цей шлях, щоб краще нас живила сила нашого фундаменту й цупкіше ми за землю трималися, та доторкнемося до різнобарв’я емоцій від жаху до щастя. Я вас доправлю до звичайного українського села Некремінне, що загубилося серед ланів, лісів та прохолодних струмків. Запах свіжоспеченого хліба на світанку, вишні, абрикоси просто з дерев, молода картопелька, риболовля, тарзанка на ставку... Удень — трудова терапія, а коли сонце сідає, всі збираємося до баби Гавришихи, що живе у невеликій охайній хаті з очеретяною стріхою на Козачку, край села. Вона розповідає вигадані-не-вигадані історії, що відбувалися колись у Некремінному. Головні герої її розповідей — односельці та істоти, яких науковці відносять до української міфології і про яких баба оповідає, наче про цілком реальних сусідів. Що б не відбувалося в тих казках, людська гідність, взаємодопомога, доброта завжди перемагають. І хоч ті оповідки навіть слухати страшно, та все одно не можеш відірватися, бо відчуваєш, що тебе прикриває своїми невидимими, зітканими з любові крилами Берегиня — баба Гавришиха.
