Одинока дівчинка йде по тротуару. Під парасолькою. Сама-саміська. Темненька така. І доріжка перед нею в потемку. І парасоля нічогенька — величезна. І на неї з неба сиплються квіти. Багато різних: ромашки, волошки, маки. Яскраві, красиві, живі. Сиплються, б’ються об чорну тканину і падають набік. Але квіти мають падати на голову, якщо вже хтось тебе ними обсипає, а не на парасольку!
Як знайти силу відмовитися від СВОЄЇ ПАРАСОЛЬКИ?
