Життєвий шлях Івана Багряного (1906—1963; справжнє прізвище — Лозов’ягін), лауреата Шевченківської премії 1992 року, був сповнений спротиву всьому фальшивому й облудному в радянській дійсності. Митця було ув’язнено, заслано до Далекого Сходу. І всюди — в камерах, таборах, а потім в еміграції — цей талановитий український письменник, поет, публіцист, політик зазнав безліч цькувань лише через те, що усім серцем любив свою Вітчизну. «Націоналіст», «антисовєтчик», «ура-патріот» — через такі та подібні політичні штампи письменника і нині належним чином не поціновано як мислителя світового масштабу, романи якого порушують низку «вічних тем» — життя і смерті, творення й руйнації, вірності й зради, свободи й рабства, кохання, божевілля, героїзму, віри.