Якби я був Полтавським соцьким,
Багато дечого зробив:
Земля була з одної каші
Та жирних гарних потрохів.
По берегах ходили свині,
А в річці галушки варив.
На вербах скрізь росли ковбаси,
А листя все було з млинців.
А Чорне море було б з пива,
Дніпро вишнівкою текло.
Дунай прлив би нам сливянки,
Горілки де-не-де було.
Кринці були б з добрим квасом,
Таким, щоб в носі закрутив.
І чоловік з похмілля часом
Скільки хотів би, стільки й пив.
Старі баби і молодиці
Знову дівчатами були:
Чорняві, гарні, круглолиці,
Як тії маківки цвілі.
Я зиму зовсім скасував би,
І на землі була весна.
Про сніг ніхто не споминав би,
І літо в нас було щодня.
Тоді не треба нам одежі,
Ані чобіт, ні жупанів.
Ходили б, як святі на небі,
Без сорочок і без штанів.
А всі дівчата та й молодиці
Були б всі гарні на підбір:
Румяні, круглі, білолиці.
Хто з ким хотів, той з тим і жив.
Я б усі війська скасував би,
Усіх гетьманів і царів.
Війни ніколи не бувало б,
А тільки музика та спів.
Якби я був Полтавським соцьким,
Багато ще чого б зробив.
А поки. хлопці, прощавайте,
Коли б хтось шию не набив.
