Одна з перших спроб ґрунтовного критичного аналізу української літератури 1980-1990-х років. Розглядаючи культуру історичної батьківщини крізь призму постмодернізму, канадський літературознавець українського походження пише про «орієнтацію на мету нації-держави» як про найважливіший дороговказ всього культурного дискурсу новітньої України. Автор аналізує творчість Павла Загребельного, Валерія Шевчука, Юрія Андруховича, Євгена Гуцала, Василя Стуса використовуючи цей підхід, а також власне влучне слово. Книжка також містить розділ, присвячений українській культурі в Австралії, підкреслюючи, яким важливим є внесок діаспори у творення на той час ще нової української ідентичності. (УІК)
